Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.
Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття. Під час своє професійної діяльності, щодня взаємодію з дітьми, які мають особливі освітні потреби та їх батьками і одна з основних проблем, це не прийняття цих дітей оточенням. І саме тому я хотіла б розкрити це дуже хвилююче питання, як для мене так і для всього суспільства: «Толерантне відношення до дітей, які мають порушення психо-фізичного розвитку». Ця проблема є актуальною в теперішній час.
Розглядаючи стандарти НУШ, невід’ємною частиною є інклюзивне навчання, яке набирає максимальних обертів в нашій країні, тому що, нажаль, постійно зростає кількість дітей з особливими освітніми потребами. Основною метою є надати можливість дітям розвиватися, спілкуватися з однолітками, тим самим набиратися життєвого досвіду, і хоч на якийсь відсоток жити повноцінним життям.
Але чи готове наше суспільство прийняти цих дітей? Працюючи практичним психологом інклюзивно-ресурсного центру багато чую, негативних відгуків від батьків, педагогів і взагалі повз прохожих людей: «Вони заважають іншим дітям під час навчання», «Вони нас затримують», які самі говорять про себе. І кожна дитина, її мати відчуває на собі оцінюючі погляди, в яких більше критики, ніж співчуття. Батьки поступово втрачають надію, шанс дитини на суспільне життя, а хоча все має бути інакше. Кожен думає лише про себе і не цікавиться життям інших.
Давайте замислимося на хвилинку, і подивимося з іншого боку, іншими очима:
«Кожна мати, чекаючи на немовля, будує плани на його майбутнє. Уявляє, як її дитинка зробить перші кроки, промовить перше слово «мама», піде в дитячий садочок, школу, навіть ким стане в майбутньому. І наче все так і має бути, але раптом, наче злий чаклун помахом руки все змінює, незважаючи на всі плани. І мати розуміє, що її дитина, не така як усі, вона «особлива»... і саме тоді починається її «особливе батьківство», а саме: «… не звертати увагу на критикуючи погляди оточуючих, намагатися не чути коментарі на вулиці, а вчитися лише любити та сподіватися, що все раптово зміниться…і буде як у мріях – піде, заговорить, садочок, школа.., але ні. Ніхто не хоче опинитися на їх місці, але кожен з нас може допомогти, підтримати, боротися самотужки дуже важко. Замисліться….Будь ласка.»
Ще два роки тому, ці діти були відокремлені і самотні. Тільки уявіть, як можна жити, коли ти сам, не маєш змоги спілкуватися не з ким окрім матусі, а іноді навіть обмежений від навколишнього. Наче пташка в закритій клітці.
Завдяки сьогоднішній реформі і інклюзивному навчанні, яке є наче ниточкою допомоги, діти з порушеннями психо-фізичного розвитку, як і всі діти України, мають змогу навчатися та здобувати досвід контактуючи з іншими дітьми. А однолітки, в оточенні яких є «особливі діти» починаючи з раннього дитинства, сприймають їх, звикають до їх стану і вчаться допомагати їм, спілкуються та граються не зважаючи на особливості. Дружба дає дітям відчуття приналежності, а також пробуджує палітру позитивних почуттів. Діти з ООП почуваються більш впевненими, і можуть зробити якісь, нехай навіть невеличкі, але прогресивні кроки вперед відчуваючи підтримку не лише батьків, а й друзів. Адже для щастя кожного потрібно не так багато.
Формування толерантного ставлення до дітей з ООП починається з дорослого (батьків, вихователів, вчителів, викладачів, сусідів тощо). Саме нам, дорослим, потрібно переосмислити відношення до «особливих» дітей, а в майбутньому дорослих. Позитивна або справжня толерантність завжди викликана мотивами співчуття, симпатії та турботи.
У дитячих колективах, де навчаються діти з особливими освітніми потребами, педагоги мають створювати демократичну атмосферу і всіляко сприяти формуванню дружніх стосунків між дітьми. Усі діти, незалежно від стану їхнього здоров’я, статі, раси, походження та інших чинників, повинні мати однакові права й можливості. Демонструйте дітям позитивну соціальну поведінку. Якщо вчитель(вихователь) та інші дорослі у дитячому колективі ставитимуться до всіх дітей з повагою, діти діятимуть аналогічно. Якщо ж вони бачитимуть грубе або неуважне критичне ставлення дорослих один до одного та до вихованців, ймовірно, що вони наслідуватимуть це під час взаємодії з однолітками.
Педагоги мають сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми природним шляхом через ігри, вправи, розваги. Тому стандарти НУШ пропонують почати навчання з єднання та позитивних емоцій за допомогою ранкових зустрічей, хвилинок емоційного розвантаження.
Ранкова зустріч – це зустріч кожної дитини на початку дня з педагогом та однолітками. Сидячи в колі один проти одного, кожна дитина вдумливо і поважно вітається з іншими дітьми, після чого впродовж короткого часу ділиться власним досвідом зі своїми товаришами. Вітання з використанням не тільки вербальних а й тактильних контактів є дуже важливим моментом в усвідомлені своєї приналежності до колективу, оскільки діти мають змогу відчути один одного на дотик, що значно зближує їх.
